Проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про соціальний діалог в Україні” щодо залучення інститутів громадянського суспільства

Комітету з питань соціального діалогу, державних соціальних стандартів та державного соціального страхування Громадської Ради при Міністерстві соціальної політики України стосовно Проекту Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про соціальний діалог в Україні” щодо залучення інститутів громадянського суспільства

3 жовтня 2016 року м. Київ

Проекту Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про соціальний діалог в Україні” щодо залучення інститутів громадянського суспільства (далі Законопроект) розроблено на виконання пункту 52 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Уряду від 23.11.2015 р. № 1393-р. з метою: «Посилення соціальної відповідальності бізнесу, створення умов для запровадження соціально-корпоративної відповідальності суб’єктів господарювання». Запропоновані зміни до ЗУ «Про соціальний діалог в Україні» не відповідають поставленій мені пункту 52 Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020, оскільки:

- залучення інститутів громадянського суспільства (громадських об’єднань), яким не надається статус сторін соціального діалогу, до соціального діалогу на відповідному рівні для участі в консультаціях, обміну інформацією не вирішує питання посилення соціальної відповідальності бізнесу і ніяким чином не впливає на створення умов для запровадження соціально-корпоративної відповідальності суб’єктів господарювання.

- в юридичному аспекті, виходячи з тлумачення поняття «інститути громадянського суспільства», пропонована редакція законопроекту призведе до правової колізії, спричиненої порушенням принципу верховенства права суперечливими трактуваннями його положень. Так інститути громадянського суспільства — форма організації і засіб здійснення спільної діяльності громадян, спрямованої на захист власних прав та інтересів. Інститути громадянського суспільства можуть бути формальними і неформальними, до них відносять: громадян та їх групи, громадські організації, політичні партії, професійні спілки, організації роботодавців та підприємців, благодійні організації, творчі спілки, релігійні організації, засоби масової інформації, самоврядні територіальні громади, органи самоорганізації населення, трудові і навчальні колективи тощо. Таким чином законопроект суперечить положенням діючого Закону, оскільки «репрезентативні» професійні спілки та організації роботодавців, як інститути громадянського суспільства вже, відповідно до Закону, долучені до здійснення соціального діалогу у всіх формах: обміну інформацією; консультацій; узгоджувальних процедур; колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод на відповідному рівні.

В той же час, виникає питання в обмеженні прав:

- «не репрезентативних» профспілок, роботодавців та організацій підприємців, які є складовою профспілкової сторони та сторони роботодавців і не залучені до здійснення соціального діалогу на відповідному рівні;

- благодійних організацій, творчих спілок, релігійних організацій, політичних партій, організації самозайнятих підприємців, засобів масової інформації, самоврядних територіальних громад, органів самоорганізації населення як інститутів громадянського суспільства.

Положення Законопроекту фактично дублюють пункти Постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010р. N996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» та «Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики» та певною мірою обмежують повноваження інститутів громадянського суспільства. Адже в п. 2,3 «Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики» зазначено, що консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів. Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень.

П.4 «Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики», вказує, що результати проведення консультацій з громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій його роботі. А положення Законопроекту, зокрема п. 4 ст.18, говорить, що пропозиції громадських об’єднань/їх відокремлених підрозділів, внесенні під час консультацій та обміну інформацією, є обов’язковими лише для розгляду, а не до прийняття.

Додаткове занепокоєння викликає той факт, що сьогодні відбувається невиконання положень діючого Закону України „Про соціальний діалог в Україні”. П.2. ст. 4 Закону України „Про соціальний діалог в Україні” до сторін соціального діалогу відносить: на національному рівні - профспілкову сторону, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України. Таким чином, для здійснення соціального діалогу у формах обміну інформацією та консультацій від профспілкової сторони та сторони роботодавців мають бути залучені представники всіх, зареєстрованих Міністерством юстиції України всеукраїнських об’єднань профспілок та організацій роботодавців та підприємців, які користуються найманою робочою силою. Фактично соціальний діалог органами державної влади ведеться вибірково – лише з Спільним представницьким органом об’єднань профспілок, а не з профспілковою стороною, та Спільним представницьким органом об’єднань організацій роботодавців, а не з стороною роботодавців, що є порушенням положень Закону України „Про соціальний діалог в Україні”. Аналогічна ситуація прогнозується із залученням громадських об’єднань у формі обміну інформацією та консультацій.

І нарешті, у всіх країн – членів Євросоюзу сповідується два види діалогу: соціальний діалог на три- чи біпартивних засадах за участю тією чи іншою мірою урядової сторони, а також громадський діалог у форматі «роботодавці-профспілки-громадянське суспільство». За останнім алгоритмом працює Європейський соціально-економічний комітет, який є партнерською стороною Української частини платформи громадянського суспільства Україна-ЄС, утвореної у відповідності до Угоди про Асоціацію Україна-ЄС.

Звідси напрошується висновок, що проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про соціальний діалог в Україні” щодо залучення інститутів громадянського суспільства фактично стоїть на перешкоді імплементації євро стандартів в систему розбудови цивілізованого соціального діалогу та ліберально-демократичного громадянського суспільства стосовно його участі в управлінні державними справами.

Тому, Комітету з питань соціального діалогу, державних соціальних стандартів та державного соціального страхування Громадської Ради при Міністерстві соціальної політики України вважає проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про соціальний діалог в Україні” щодо залучення інститутів громадянського суспільства дискримінаційним по відношенні до чисельних інститутів громадянського суспільства та чисельних діючих і потенційних учасників соціально-трудових відносин та рекомендує з метою усунення будь-якої дискримінації в царині соціально-трудових відносин, створити робочу групу Громадської ради при Міністерстві соціальної політики для опрацювання проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про соціальний діалог в Україні” та інших пов’язаних з ним Законів України.

 

 

 

 

 

Webatom Раскрутка сайтов и Создание сайтов